Серцем покликані до милосердя: волонтерський рух в Україні та світі : інформаційні матеріали для написання рефератів / уклад. В. І. Матяш. – Полтава, 2014. – 36 с. – (Бібліотечка рефератів).
Головна мета видання
– розповісти про людей, які звикли жити
заради суспільного добра, намагаються
своїми благородними вчинками змінити
життя на краще; тих, хто заради спасіння
чужого життя ризикує власним, не чекаючи
за це ні моральної, ні, тим паче,
матеріальної винагороди.
Інформаційне видання розраховане на молодь, старшокласників, класних керівників, вихователів, шкільних бібліотекарів і допоможе у написанні рефератів про волонтерський рух.
Інформаційне видання розраховане на молодь, старшокласників, класних керівників, вихователів, шкільних бібліотекарів і допоможе у написанні рефератів про волонтерський рух.
- "Любити і
допомагати" – девіз всіх тих, хто не
може залишатися осторонь людей, які
потребують підтримки та участі. А також
– турботи, самовідданості та доброти.
Саме ці почуття, які неможливо виховати
ніякими інструкціями та законами,
притаманні волонтерам.
Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства – прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей.
Система соціального захисту в Україні в сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в Україні в останні роки призвели до погіршення рівня життя населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи. Але ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників, які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями.
Одним із таких напрямків соціальної допомоги є участь добровольців у здійсненні цілого ряду соціальних послуг для тих, хто їх потребує. Іншими словами – волонтерська робота. Волонтерство – це неоплачувана, свідома, добровільна діяльність на благо інших. Будь-яка людина, що свідомо і безкорисливо трудиться на благо інших, може називатися волонтером.
Волонтери важливі для кожного суспільства, тому що вони працюють без користі для себе, показуючи цим суспільству, що є ще в житті речі більш цінні ніж отримання матеріальної нагороди. Охорона навколишнього середовища, культура, розвиток і позитивний імідж країни є основними напрямками роботи волонтерів. Саме це допомагає суспільству впевнено стояти на ногах, а волонтеру – отримати задоволення і безцінний життєвий досвід, набути професійних знань та навичок.
Волонтерська діяльність в Україні, хоча і не стала масовою, проте є такою, що дозволяє говорити про неї як про суспільне явище та як про важливу складову діяльності недержавних соціальних служб. Взагалі ж, волонтерство, як можна бачити, є запорукою успішного процвітання нашої країни. А волонтери – першопрохідці, які вказують шлях до просування. І якщо ви ще не волонтер, значить, не усвідомили всіх принад волонтерського життя.
Соціальні проблеми мають неухильно розв’язуватись, успіх намічених змін залежатиме від кваліфікації працівників, зайнятих соціальним обслуговуванням і захистом, що передбачає відповідну підготовку кадрів. Формування великого руху добровольців є одним з важливих шляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі.
- Історію
волонтерського руху досить важко
простежити, оскільки раніше точно ніхто
не фіксував подібні дії. Але сама історія
людства вказує на те, що не одному
суспільству були не чужі ідеї добровільної
і безкорисливої допомоги.
Термін "волонтер" почали використовувати наприкінці ХVІІІ ст. у Франції. У 1792 р. під час Великої французької революції було розпущено королівську армію, але коли до кордонів країни підійшли австрійські війська, Франції терміново знадобився захист, і тоді селяни, робітники та ремісники почали добровільно записуватися до національної гвардії. Їх називали волонтерами.
Роком виникнення волонтерського руху вважається 1859. Саме тоді французький письменник-журналіст Анрі Дюман, вражений кривавими картинами битви при Сольфоріно, запропонував ідею створення Червоного Хреста – організації, яка працювала б на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюманом, керуються сьогодні волонтерські організації в усьому світі.
Волонтерський рух існує вже багато сторіч. І хоча в різних країнах це явище має різні назви (у Ботсвані – mephato, в Еквадорі – minga, в Індонезії – gotongroyong, Руанді – kwitango, у Південній Африці – ubuntu, Південній Азії – chramadana), воно – універсальний людський феномен, який зустрічається в усіх культурах, на всіх рівнях соціального, економічного та екологічного розвитку країн.
До XIX ст. волонтерство сприймалось як військова справа, а волонтери – романтичні юнаки, які прагнули за покликом серця піти в бій за чужу незалежність і обов’язково в далеку екзотичну країну.
З XIX ст. волонтерство набуває соціального змісту і визначається як добровільна, вмотивована, неоплачувана діяльність у вільний від основної роботи час, спрямована на допомогу іншим.
В країнах Західної Європи і США волонтерський рух почав активно розвиватися в XIX ст., як рух "дружніх візитерів", сестер милосердя, самаритян, місіонерів...
Волонтерами були, як правило, приватні особи, громадські діячі (Д.Адамс, М.Річмонд, А.Соломон), релігійні діячі (пастор С.Барнетт, Ч.Вара).
У своєму нинішньому значенні слово почало вживатися з другої чверті ХХ ст. Після закінчення Першої світової війни (1920) у Франції (під Страсбургом) було здійснено перший добровільний проект: відновлення ферм за участю німецької та французької молоді під гаслом, яке з часом стало девізом волонтерського руху: "Краще працювати разом, ніж воювати один проти одного!"
У 20-ті роки XX ст. у Франції біля Вердена був організований перший волонтерський загін, за участі французької та німецької молоді. Волонтери відновлювали зруйновані Першою світовою війною ферми, не отримуючи за свою працю кошти. При цьому зацікавлена сторона забезпечувала добровільних працівників житлом, харчуванням, медичним страхуванням. Цей принцип організації волонтерського руху зберігся і в наш час. З цього й почала свою діяльність Міжнародна громадська служба, яку заснував П’єр Сересоль у 1920 році, як гуманітарний рух. Принцип якої "не говорити, а діяти".
Розквіт волонтерського руху в США припадає на 30-ті роки.
Президентом Ф. Рузвельтом була створена волонтерська організація Civilian Conservation Corpus для зниження рівня безробіття.
Наступний розквіт волонтерства в США починається з 1961 року, коли Президент Кеннеді створив організацію "Служба миру".
У 1970 році в Ізраїлі була створена національна цивільна служба для того, щоб забезпечувати можливість волонтерського служіння для релігійних єврейських дівчат, які, згідно закону, не повинні проходити військову службу.
У Європі з 80-х років ХХ ст. волонтерські загони широко розповсюджують екологічні проекти.
В США починаючи з 1993 року, за президентства Б. Клінтона, волонтерський рух досяг найбільших розмахів. Оскільки Президент фінансував волонтерські служби, до 1996 року волонтерів стало уже 35 тис.
В Парижі 14 вересня 1990 року на XI Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальна декларація волонтерів. В ній визначено цілі, значення, принципи руху. Сьогодні волонтерські організації існують у 80 країнах світу.
З кожним роком їхні ряди поповнюються. Волонтери (фр. volontaire, похідне від лат. Voluntarius – "доброволець", "бажаючий") – це люди доброї волі, які всю свою невтомну енергію і щедрість душі віддають цій благородній справі. Їхні серця завжди відкриті до чужих страждань, а готовність допомогти немічним та хворим ніколи їх не полишає.
У зв'язку з цим у 1995 р. на засіданні Організації Об'єднаних Націй було прийнято рішення (Резолюція 40/212 від 17 грудня 1985 р.) встановити 5 грудня Міжнародним днем волонтерів (друга назва цього свята – Міжнародний день добровольців в ім'я економічного і соціального розвитку).
Волонтерська діяльність з давніх-давен була притаманна українському народу. Адже у словнику української мови поданий ряд слів-синонімів (доброчинність, доброчинство, добродійство, добродіяння, благодіяння...), які мають однакове тлумачення: "надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чомусь".
Історія доброчинства в Україні налічує більше ніж 100 років. На українських теренах завжди були люди, які безкоштовно давали допомогу хворим та нужденним.
Перші вітчизняні добровольці – Червоний Хрест – організований добровільний запис в сестри милосердя для шпиталю і лікарень для хворих.
В Україні поняття "волонтер" до 90-х XX не існувало. Людей, що займалися суспільно-корисною справою, називали доброчинцями, благодійниками, альтруїстами, громадськими діячами, меценатами (князь Володимир, Ярослав Мудрий, Гетьман Петро Сагайдачний, Мазепа), приватні благодійники (Терещенки, Симиренки, Бродські).
В період Радянського Союзу, коли благо держави ставилось вище блага окремої людини, поняття доброволець мало яскраво виражене ідейно-патріотичне забарвлення: так називалася людина, яка добровільно визивалася служити інтересам не окремих громадян, а партії, комуністичній ідеї, соціалістичній державі. В цей час поняття радянської людини як громадянина передбачало наявність у неї суспільного навантаження: зокрема, це стосувалося пенсіонерів, комсомольців та комуністів, яке здійснювалося у формах шефства над дітьми, школами, ветеранами; наставництва над важковиховуваними, участі в суботниках, членстві у тимурівських загонах, добровільних народних дружинах.
У 90-х роках з розвитком мережі центрів ССМ (служби сім'ї та молоді) і браком професійних кадрів виникає необхідність у залученні соціально активних добровольців до соціальної роботи.
Український народ після активного волевиявлення у 1991 році свого прагнення жити у незалежній, самостійній державі одержав унікальну можливість утвердити себе серед розвинутих цивілізованих країн світу. Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства, тому особливої ваги набуває громадський рух. Про те, що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі, свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад 20 тисяч. Однак, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами.
У травні 1998 року Україна серед інших країн Центральної та Східної Європи, а також кількох країн Азії розпочала реалізацію регіональної програми, "Ініціативи по роботі на добровільних засадах". Ідея програми належить Нью–Йоркському Інституту Відкритого Суспільства (більш відомого як Фонд Сороса), і впроваджується вона через мережу національних відділень. Головною метою програми є відновлення руху волонтерів у згаданих країнах, як запоруки громадянського суспільства та незворотності демократичних перетворень, збільшення частки добровільної праці громадян, спрямованої на розв’язання конкретних проблем.
До своїх цілей і завдань в Україні програма передусім відносить активізацію громадської діяльності в Україні шляхом розвитку руху волонтерів, спрямованого на якнайширше залучення населення до суспільно корисної праці на добровільних засадах у громадських організаціях, службах соціального захисту та медичній сфері для допомоги у розв’язанні проблем суспільства. У межах цієї програми був створений Центр волонтеріату "Добра воля", який почав залучати волонтерів і спрямовувати їх у громадські організації. З 1998 року тренінг з волонтерського менеджменту пройшли представники більше ніж сорока організацій. Для популяризації волонтерського руху було видано книжку "Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє", п’ять бюлетенів "Добра воля" та підручник "Управління діяльністю волонтерів. Як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства”.
Членами волонтерських груп стає переважно молодь: старшокласники і студенти. Проте останнім часом все частіше їхні лави поповнюють досвідчені фахівці (юристи, лікарі, психологи, педагоги) та пенсіонери. Мотиви можуть бути різними: переконання етичного та релігійного характеру; потреба у спілкуванні, активності, реалізації своїх здібностей, суспільному визнанні. Часто добровільними помічниками стають ті, хто вже отримав допомогу й підтримку і тепер прагнуть передати власний досвід подолання критичної ситуації іншим. Добровільні ініціативи розповсюджуються майже на будь-яку сферу людської діяльності.
Сьогодні робота волонтерів потрібна як ніколи. У зв'язку з посиленням впливу на найуразливіші групи населення таких глобальних проблем, як погіршення стану навколишнього середовища, зловживання наркотиками, загроза поширення СНІД/ВІЛ тощо. Постала нагальна потреба в тому, щоб волонтери взяли на себе більшу частку відповідальності за розвиток співробітництва з державним та приватним секторами. Державні структури, навіть при значних фінансових внесках, не в змозі забезпечити всіх нужденних необхідною допомогою та підтримкою.
Зростання значущості волонтерства як універсального та світового феномену демонструє той факт, що Генеральною Асамблеєю ООН 2001 рік було проголошено Міжнародним роком волонтерів
Немає коментарів:
Дописати коментар