Визволення Запоріжжя
1943 рр. | Запоріжжя, Запорізька область
Два роки Запорізька область була окупована фашистськими військами. Однак
перемоги Червоної армії у Сталінградській і Курській битвах докорінно змінили
хід не лише Великої Вітчизняної, але і всієї Другої світової війни. Червона
армія перейшла у наступ. Розпочалися бої за визволення України. На вересень
1943 року фронт наблизився до Запорізької області. Основні сили німецьких
військ групи армій „Південь” продовжували відступати, сподіваючись закріпитися
на ріках Дніпрі та Молочній.
У вересні 1943 року війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала армії Р. Малиновського і війська Південного фронту під командуванням Ф. Толбухіна вийшли на територію Запорізької області і звільнили її східні райони.
Перші населені пункти Запорізької області, які межували з Донбасом, радянські війська звільнили 14 вересня 1943 року. 20 вересня звільнено Комишуваху, 22 вересня – Красноармійськ (нині м. Вільнянськ). Наприкінці вересня радянські війська вийшли на підступи до Запоріжжя, але далі наступ на місто тимчасово призупинився. Німці не збиралися здавати місто без бою, тому до вирішального штурму необхідно було добре підготуватися.
Запоріжжя займало значне місце у планах німецького командування. Це було викликано як промисловим значенням міста, так і його важливим розташуванням зі стратегічної точки зору. Для оборони Запоріжжя німці створили так званий Запорізький плацдарм, який став частиною системи німецьких оборонних споруд, яка отримала назву Східного валу. Він проходив по Дніпру через Запоріжжя, далі повертав на південь до Мелітополя і по річці Молочній доходив до Азовського моря. Східний вал керівництво нацистської Німеччини оголосило неприступною фортецею на шляху наступаючих радянських військ.
Німецьке командування розуміло, що, втративши Запоріжжя, воно не зможе втримати Кривий Ріг, Марганець, оборонну лінію «Вотан» під Мелітополем, яка перекривала дорогу на Крим. Загалом втрата німецькими військами Запоріжжя могла значно ускладнити оборону Східного валу. Німці ж розраховували не лише зупинити радянські війська біля Східного валу, але і знекровити їх, для того щоб у подальшому перейти у вирішальний контрнаступ. Саме у майбутньому контрнаступі мали відіграти велику роль ті плацдарми, які німці планували утримати на лівому березі Дніпра.
Розуміючи значення утримання Запоріжжя, місто кілька разів відвідав А. Гітлер. До того ж до середини вересня саме у Запоріжжі знаходилось командування групи армій „Південь” на чолі з одним з найбільш талановитих німецьких полководців Е. Манштейном.
Запорізький плацдарм було добре підготовлено до оборони. Майже рік тут будувались оборонні рубежі. Оборонні укріплення тут мали два обводи. Перший починався за 14 км до міста. Кожна з трьох ліній траншей мала доти. Протитанковий рів шириною 5–6 м і глибиною 3–4 м оперізувала дротяна загорожа, за якою тягнулися мінні поля. Внутрішній оборонний рубіж був насичений залізобетонними вогневими точками, замаскованими мінометними та артилерійськими позиціями, ходами сполучення з металевим перекриттям. Споруди в міській смузі були пристосовані до тривалої оборони. Всередині міста були створені три оборонні рубежі. Загальна довжина збудованого німцями на підступах до Запоріжжя укріпленого району сягала 40 км , ширина - 18-25 кілометрів.
Ось як згадував про укріплення Запорізького плацдарму майбутній Маршал Радянського Союзу В. Чуйков: „Майже за рік німецьке командування створило зовнішній обвід, що складався з ряду опорних пунктів, прикритих безперервною лінією протитанкових і протипіхотних перешкод, проміжні опорні пункти між зовнішніми і внутрішніми обводами...
По всій довжині передній край зовнішнього обводу був прикритий протитанковим ровом трапецеїдального перерізу.
Глибина і ширина протитанкових ровів трикутного перерізу від 3,5 до 5-6 м. При глибині 5-6 м деякі ділянки рову були приблизно на метр заповнені водою. Таким чином, рови були не тільки протитанковими, але й серйозними протипіхотними перешкодами. На танконебезпечних напрямках протитанкові рови були підсилені мінними полями. Міни розташовувалися в шаховому порядку в чотири ряди.
Система фортифікаційного обладнання зовнішнього обводу будувалася з розрахунком на тривалий опір. Укриття для особового складу були споруджені з міцних матеріалів, прикриті настилами, що захищали від вогню гармат середніх калібрів і від прямого попадання дрібних авіабомб. Вогневі засоби розміщувалися таким чином, що можна було вести косоприцільний вогонь вздовж фасів рову. Підсилені вогневі точки, дзоти, бронековпаки вимагали застосування якнайсильніших засобів руйнування.”
Для оборони Запоріжжя ворог терміново стягував війська з різних ділянок фронту. Лише у першій лінії оборони повинні були захищатися три піхотні дивізії. За ними розташовувалися рухомі резерви, до яких входив танковий корпус у складі двох танкових, однієї моторизованої і однієї кавалерийської дивізії СС. Загалом німецьке командування зосередило на плацдармі 35 тисяч солдат та офіцерів, близько 600 гармат та мінометів, 200 танків та штурмових гармат. Однак все це не змогло зупинити наступ Червоної армії.
У боях за визволення Запоріжжя приймали участь війська 12-ї армії генерал-майора О. Данилова, 8-ї гвардійської армії В. Чуйкова (це була колишня 62-а армія, яка захищала Сталінград) і 3-ї гвардійської армії Д. Лелюшенка, 23-й танковий і 1-й гвардійський механізований корпуси, повітряне прикриття штурмуючих військ здійснювала 17-а повітряна армія під командуванням В. Судця.
Перша спроба прорвати німецьку оборону на Запорізькому плацдармі була здійснена вже 1-2 жовтня 1943 року. Однак цього разу німецьким військам вдалося утримати свої позиції. Почалася підготовка нового штурму. Радянське командування поспішало. Наступ на Запоріжжя відновився 10 жовтня і вже не припинявся до повного визволення лівобережної частини міста.
Вирішальний наступ радянських військ на Запоріжжя розгорнувся в ніч з 12 на 13 жовтня 1943 року. Несподівано для німців радянські війська завдали удару силами 8-ї гвардійської армії генерала В. Чуйкова, у битві за Запоріжжя настав злам.
У ніч з 13 на 14 жовтня розпочався штурм вже безпосередньо міста. Цього разу німецьке командування також вдалося захопити зненацька. Великі нічні бої досить часто відбувалися на радянсько-німецького фронті. Однак бої за Запоріжжя стали прикладом першого нічного штурму великого міста силами кількох армій.
Після потужної артилерийської підготовки в атаку на ворожі позиції пішли радянські танки з включеними фарами. На броні танків розташовувались десантники. На світанку 14 жовтня радянські війська війська вийшли на околиці міста. Окремі підрозділи увірвались на міські вулиці і вели там бій.
Першими до міста увірвались танкісти 39-ї танкової бригади та бійці 59-ї гвардійської стрілецької дивізії. Танк лейтенанта Миколи Яценка першим прорвався до міста, екіпаж танку знищив 4 ворожих танки, кілька вогневих точок, понад 100 гітлерівців, захопив міст через р. Мокру Московку. Важко поранені танкісти до останньої хвилини вели вогонь по гітлерівцям. За проявлену мужність М. Яценку посмертно було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. У 1960 р. у Запоріжжі на площі Радянській було встановлено пам ' ятник героям-танкістам – танк Т-34 на високому гранітному постаменті. Одна з вулиць міста названа іменем М. Яценка.
У другій половині дня 14 жовтня 1943 року сильно укріплений Запорізький лівобережний плацдарм, на який німці покладали великі надії, перестав існувати. У лівобережній частині міста не залишилось жодного ворожого солдата.
Це була не рядова подія в перебігу війни. У результаті німці втратили ключовий плацдарм, з якого збиралися контратакувати радянські війська на Лівобережжі.
У ході боїв за місто ворог втратив понад 23 тисячі солдат і офіцерів, 160 танків і самохідних гармат, 430 гармат і мінометів, багато іншої бойової техніки. Це був перший успішний приклад нічного танкового штурму великого міста. Пізніше цей досвід був використаний при штурмі Зеєлівських висот під час взяття Берліну.
Батьківщина гідно оцінила подвиг радянських військ при визволенні Запоріжжя. 31 з'єднанню та частині, які особливо відзначились у цих боях, була присвоєна почесна назва «Запорізьких». Тисячі воїнів Радянської армії були нагороджені, десятки з них стали Героями Радянського Союзу. Серед них санінструктор В. Гнаровська, командир танкового взводу М. Яценко, командир стрілецького взводу гвардії молодший лейтенант Д. Стефанов, льотчик капітан Г. Несмашний, кулеметник рядовий В. Авраменко.
14 жовтня радянські війська визволили лівобережну частину Запоріжжя. Однак Запоріжжя ще достить довго продовжувало залишатися фронтовим містом. Розгромлені на лівобережжі німецькі війська закріпились на правому березі Дніпра та о. Хортиця. Лівобережна частина міста знаходилась під постійним артилерійським обстрілом.
22 жовтня підрозділи Червоної армії форсували Дніпро в районі між нинішньою площею Фестивальною і балкою Капустяною і зав 'язали бо ї на о. Хортиця. Через добу у п і вн і чн і й частин і острова закр і пився ще один десант.
Перед частинами 12-ї армії було поставлене завдання – взяти о. Хортицю, захопити плацдарм на правому березі північніше міста і завадити німцям знищити Дніпрогес. В ніч з 25 на 26 жовтня 1943 р. 60-а, 203-я, 244-а гвардійські стрілецькі дивізії форсували Дніпро біля греблі ГЕС, захопили плацдарм на правому березі.
Тоді ж вдалося врятувати від повного знищення Дніпровську ГЕС. Німці підірвали будівлю станції та підготували греблю Дніпрогесу до вибуху. Знищити греблю німцям завадили радянські розвідники та сапери. Командування фронтом доручило врятувати греблю воїнам 203-ї, 244-ї дивізій, 19-го окремого гвардійського батальону мінерів. Виконати важливе завдання зголосилися добровольці під командуванням гвардії капітана М. Сошинського. Під прицільним вогнем противника вони змогли знайти і знешкодити дріт, який вів до вибухівки. Для увічнення пам'яті бійців, які загинули у боях за греблю, на могилі Невідомого солдата біля головного входу до гідростанції споруджено пам'ятник.
Плацдарми на правому березі Дніпра і на о. Хортиця мали велике значення для остаточного звільнення Запоріжжя. Головна їх роль полягала в тому, що вони відтягнули на себе значні сили німців. У результаті ворог був змушений послабити оборону інших ділянок правого берега. Виходячи з цього радянське командування визначило місце для головного удару.
Наприкінці листопада 1943 року війська 6-ї армії форсували Дніпро біля села Розумовки, яке знаходилось південніше Запоріжжя. 25 листопада 1943 року поблизу Розумовки закріпилися перші підрозділи Червної Армії. 60-а гвардійська дивізія й окремі полки ще двох стрілецьких дивізій протягом місяця утримували плацдарм, відбиваючи шалені атаки гітлерівців. В окремі дні німці кидали в бій по декілька полків, кожен з яких підтримували 20-30 танків. Однак, не зважаючи на це, захисники плацдарму не відступили. 43 з них отримали звання Героя Радянського Союзу.
Плацдарми на північ і південь від Запоріжжя вистояли і почали розширюватися. На правий берег висаджувалися свіжі сили. У результаті виникла загрозлива для німецьких військ ситуація. Удари з плацдармів загрожували німцям оточенням.
Під загрозою оточення в ніч з 29 на 30 грудня 1943 року німецькі війська відступили з правобережної частини міста. Запоріжжя було остаточно звільнене, період окупації завершився.
У вересні 1943 року війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала армії Р. Малиновського і війська Південного фронту під командуванням Ф. Толбухіна вийшли на територію Запорізької області і звільнили її східні райони.
Перші населені пункти Запорізької області, які межували з Донбасом, радянські війська звільнили 14 вересня 1943 року. 20 вересня звільнено Комишуваху, 22 вересня – Красноармійськ (нині м. Вільнянськ). Наприкінці вересня радянські війська вийшли на підступи до Запоріжжя, але далі наступ на місто тимчасово призупинився. Німці не збиралися здавати місто без бою, тому до вирішального штурму необхідно було добре підготуватися.
Запоріжжя займало значне місце у планах німецького командування. Це було викликано як промисловим значенням міста, так і його важливим розташуванням зі стратегічної точки зору. Для оборони Запоріжжя німці створили так званий Запорізький плацдарм, який став частиною системи німецьких оборонних споруд, яка отримала назву Східного валу. Він проходив по Дніпру через Запоріжжя, далі повертав на південь до Мелітополя і по річці Молочній доходив до Азовського моря. Східний вал керівництво нацистської Німеччини оголосило неприступною фортецею на шляху наступаючих радянських військ.
Німецьке командування розуміло, що, втративши Запоріжжя, воно не зможе втримати Кривий Ріг, Марганець, оборонну лінію «Вотан» під Мелітополем, яка перекривала дорогу на Крим. Загалом втрата німецькими військами Запоріжжя могла значно ускладнити оборону Східного валу. Німці ж розраховували не лише зупинити радянські війська біля Східного валу, але і знекровити їх, для того щоб у подальшому перейти у вирішальний контрнаступ. Саме у майбутньому контрнаступі мали відіграти велику роль ті плацдарми, які німці планували утримати на лівому березі Дніпра.
Розуміючи значення утримання Запоріжжя, місто кілька разів відвідав А. Гітлер. До того ж до середини вересня саме у Запоріжжі знаходилось командування групи армій „Південь” на чолі з одним з найбільш талановитих німецьких полководців Е. Манштейном.
Запорізький плацдарм було добре підготовлено до оборони. Майже рік тут будувались оборонні рубежі. Оборонні укріплення тут мали два обводи. Перший починався за 14 км до міста. Кожна з трьох ліній траншей мала доти. Протитанковий рів шириною 5–6 м і глибиною 3–4 м оперізувала дротяна загорожа, за якою тягнулися мінні поля. Внутрішній оборонний рубіж був насичений залізобетонними вогневими точками, замаскованими мінометними та артилерійськими позиціями, ходами сполучення з металевим перекриттям. Споруди в міській смузі були пристосовані до тривалої оборони. Всередині міста були створені три оборонні рубежі. Загальна довжина збудованого німцями на підступах до Запоріжжя укріпленого району сягала 40 км , ширина - 18-25 кілометрів.
Ось як згадував про укріплення Запорізького плацдарму майбутній Маршал Радянського Союзу В. Чуйков: „Майже за рік німецьке командування створило зовнішній обвід, що складався з ряду опорних пунктів, прикритих безперервною лінією протитанкових і протипіхотних перешкод, проміжні опорні пункти між зовнішніми і внутрішніми обводами...
По всій довжині передній край зовнішнього обводу був прикритий протитанковим ровом трапецеїдального перерізу.
Глибина і ширина протитанкових ровів трикутного перерізу від 3,5 до 5-6 м. При глибині 5-6 м деякі ділянки рову були приблизно на метр заповнені водою. Таким чином, рови були не тільки протитанковими, але й серйозними протипіхотними перешкодами. На танконебезпечних напрямках протитанкові рови були підсилені мінними полями. Міни розташовувалися в шаховому порядку в чотири ряди.
Система фортифікаційного обладнання зовнішнього обводу будувалася з розрахунком на тривалий опір. Укриття для особового складу були споруджені з міцних матеріалів, прикриті настилами, що захищали від вогню гармат середніх калібрів і від прямого попадання дрібних авіабомб. Вогневі засоби розміщувалися таким чином, що можна було вести косоприцільний вогонь вздовж фасів рову. Підсилені вогневі точки, дзоти, бронековпаки вимагали застосування якнайсильніших засобів руйнування.”
Для оборони Запоріжжя ворог терміново стягував війська з різних ділянок фронту. Лише у першій лінії оборони повинні були захищатися три піхотні дивізії. За ними розташовувалися рухомі резерви, до яких входив танковий корпус у складі двох танкових, однієї моторизованої і однієї кавалерийської дивізії СС. Загалом німецьке командування зосередило на плацдармі 35 тисяч солдат та офіцерів, близько 600 гармат та мінометів, 200 танків та штурмових гармат. Однак все це не змогло зупинити наступ Червоної армії.
У боях за визволення Запоріжжя приймали участь війська 12-ї армії генерал-майора О. Данилова, 8-ї гвардійської армії В. Чуйкова (це була колишня 62-а армія, яка захищала Сталінград) і 3-ї гвардійської армії Д. Лелюшенка, 23-й танковий і 1-й гвардійський механізований корпуси, повітряне прикриття штурмуючих військ здійснювала 17-а повітряна армія під командуванням В. Судця.
Перша спроба прорвати німецьку оборону на Запорізькому плацдармі була здійснена вже 1-2 жовтня 1943 року. Однак цього разу німецьким військам вдалося утримати свої позиції. Почалася підготовка нового штурму. Радянське командування поспішало. Наступ на Запоріжжя відновився 10 жовтня і вже не припинявся до повного визволення лівобережної частини міста.
Вирішальний наступ радянських військ на Запоріжжя розгорнувся в ніч з 12 на 13 жовтня 1943 року. Несподівано для німців радянські війська завдали удару силами 8-ї гвардійської армії генерала В. Чуйкова, у битві за Запоріжжя настав злам.
У ніч з 13 на 14 жовтня розпочався штурм вже безпосередньо міста. Цього разу німецьке командування також вдалося захопити зненацька. Великі нічні бої досить часто відбувалися на радянсько-німецького фронті. Однак бої за Запоріжжя стали прикладом першого нічного штурму великого міста силами кількох армій.
Після потужної артилерийської підготовки в атаку на ворожі позиції пішли радянські танки з включеними фарами. На броні танків розташовувались десантники. На світанку 14 жовтня радянські війська війська вийшли на околиці міста. Окремі підрозділи увірвались на міські вулиці і вели там бій.
Першими до міста увірвались танкісти 39-ї танкової бригади та бійці 59-ї гвардійської стрілецької дивізії. Танк лейтенанта Миколи Яценка першим прорвався до міста, екіпаж танку знищив 4 ворожих танки, кілька вогневих точок, понад 100 гітлерівців, захопив міст через р. Мокру Московку. Важко поранені танкісти до останньої хвилини вели вогонь по гітлерівцям. За проявлену мужність М. Яценку посмертно було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. У 1960 р. у Запоріжжі на площі Радянській було встановлено пам ' ятник героям-танкістам – танк Т-34 на високому гранітному постаменті. Одна з вулиць міста названа іменем М. Яценка.
У другій половині дня 14 жовтня 1943 року сильно укріплений Запорізький лівобережний плацдарм, на який німці покладали великі надії, перестав існувати. У лівобережній частині міста не залишилось жодного ворожого солдата.
Це була не рядова подія в перебігу війни. У результаті німці втратили ключовий плацдарм, з якого збиралися контратакувати радянські війська на Лівобережжі.
У ході боїв за місто ворог втратив понад 23 тисячі солдат і офіцерів, 160 танків і самохідних гармат, 430 гармат і мінометів, багато іншої бойової техніки. Це був перший успішний приклад нічного танкового штурму великого міста. Пізніше цей досвід був використаний при штурмі Зеєлівських висот під час взяття Берліну.
Батьківщина гідно оцінила подвиг радянських військ при визволенні Запоріжжя. 31 з'єднанню та частині, які особливо відзначились у цих боях, була присвоєна почесна назва «Запорізьких». Тисячі воїнів Радянської армії були нагороджені, десятки з них стали Героями Радянського Союзу. Серед них санінструктор В. Гнаровська, командир танкового взводу М. Яценко, командир стрілецького взводу гвардії молодший лейтенант Д. Стефанов, льотчик капітан Г. Несмашний, кулеметник рядовий В. Авраменко.
14 жовтня радянські війська визволили лівобережну частину Запоріжжя. Однак Запоріжжя ще достить довго продовжувало залишатися фронтовим містом. Розгромлені на лівобережжі німецькі війська закріпились на правому березі Дніпра та о. Хортиця. Лівобережна частина міста знаходилась під постійним артилерійським обстрілом.
22 жовтня підрозділи Червоної армії форсували Дніпро в районі між нинішньою площею Фестивальною і балкою Капустяною і зав 'язали бо ї на о. Хортиця. Через добу у п і вн і чн і й частин і острова закр і пився ще один десант.
Перед частинами 12-ї армії було поставлене завдання – взяти о. Хортицю, захопити плацдарм на правому березі північніше міста і завадити німцям знищити Дніпрогес. В ніч з 25 на 26 жовтня 1943 р. 60-а, 203-я, 244-а гвардійські стрілецькі дивізії форсували Дніпро біля греблі ГЕС, захопили плацдарм на правому березі.
Тоді ж вдалося врятувати від повного знищення Дніпровську ГЕС. Німці підірвали будівлю станції та підготували греблю Дніпрогесу до вибуху. Знищити греблю німцям завадили радянські розвідники та сапери. Командування фронтом доручило врятувати греблю воїнам 203-ї, 244-ї дивізій, 19-го окремого гвардійського батальону мінерів. Виконати важливе завдання зголосилися добровольці під командуванням гвардії капітана М. Сошинського. Під прицільним вогнем противника вони змогли знайти і знешкодити дріт, який вів до вибухівки. Для увічнення пам'яті бійців, які загинули у боях за греблю, на могилі Невідомого солдата біля головного входу до гідростанції споруджено пам'ятник.
Плацдарми на правому березі Дніпра і на о. Хортиця мали велике значення для остаточного звільнення Запоріжжя. Головна їх роль полягала в тому, що вони відтягнули на себе значні сили німців. У результаті ворог був змушений послабити оборону інших ділянок правого берега. Виходячи з цього радянське командування визначило місце для головного удару.
Наприкінці листопада 1943 року війська 6-ї армії форсували Дніпро біля села Розумовки, яке знаходилось південніше Запоріжжя. 25 листопада 1943 року поблизу Розумовки закріпилися перші підрозділи Червної Армії. 60-а гвардійська дивізія й окремі полки ще двох стрілецьких дивізій протягом місяця утримували плацдарм, відбиваючи шалені атаки гітлерівців. В окремі дні німці кидали в бій по декілька полків, кожен з яких підтримували 20-30 танків. Однак, не зважаючи на це, захисники плацдарму не відступили. 43 з них отримали звання Героя Радянського Союзу.
Плацдарми на північ і південь від Запоріжжя вистояли і почали розширюватися. На правий берег висаджувалися свіжі сили. У результаті виникла загрозлива для німецьких військ ситуація. Удари з плацдармів загрожували німцям оточенням.
Під загрозою оточення в ніч з 29 на 30 грудня 1943 року німецькі війська відступили з правобережної частини міста. Запоріжжя було остаточно звільнене, період окупації завершився.
Джерело: http://www.meria.zp.ua
Додано: адміністратор
м.
КиївАктивність: 75283
Популярність: 465538
Немає коментарів:
Дописати коментар